АБРАМОВ РОМАН ВІКТОРОВИЧ

Народився 16 серпня 1986 року в м. Бердичеві, Житомирської області. 

Загинув 31 липня 2014 року у Шахтарському районі Донецької області під час обстрілу неподалік кургану Савур-Могила. Роман Абрамов не дожив трохи більше двох тижнів до свого 28-го Дня народження.

Поховали Героя на міському цвинтарі по вулиці Войкова. В нього залишились дружина двоє синів 2011 р.н. та 2013 р.н.


ЗАКОНОВ ВАСИЛЬ ІГОРОВИЧ

Народився 09 травня 1992 року в місті Свердловську, Луганської області.

Загинув 07 лютого 2015 року в місті Дебальцеве Донецької області під час виконанная бойового завдання. 

101 Окрема бригада охорони генеральського штабу Збройних Сил України.

Молодший сержант - командир другого відділення першого взводу.

Похований в селі В. Коровинці, Чуднівського району.

Навчався в коледжі в групі Л-23 з 2008 по 2012 рік.


НАУМОВ ВАДИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Народився 18 вересня 1992 року в м. Козятин, Вінницької області.

Загинув 01 вересня 2014 року отримавши смертельне поранення правого стегна з пошкодженням артерії, в наслідок якого і наступила смерть, під час бою поблизу м. Комсомольське, що в 20-ти кілометрах від Іловайська. Вадим встиг попередити командира про наближення колони, наші бійці були готові до оборони своїх позицій.


 Діхтієвський Віктор Миколайович

Народився 6 серпня 1966року в м. Бердичів Житомирської області. В сім’ї робітників. Мати - швея, батько - строгаль (шкіробъєднання ім. Ілліча) Проживав по вулиці Свердлова. Відвідував Бердичівський дитячий садок № 20. Навчався в Бердичівській Середній школі. 

 Навчався з оцінками  добре/відмінно. У вільний час від навчання: відвідував гурток народних танців у Палаці Піонерів; навчався грі на баяні; полюбляв читати, малювати. 

      Закінчив школу в 1981 році (8 класів). Вступив до Бердичівського машинобудівного технікуму на спеціальність «технік-технолог».  В групі мав багато друзів з якими спілкувався тривалий час після закінчення технікуму. У вільний час вчився грати на гітарі. Технікум закінчив у 1985 році.

Далі в його житті була армія. Строкову службу проходив у м. Одеса. Працював у звані прапорщика.  У 1990 році одружився, а в 1992році в його новоствореній сім’ї з’явилася  донечка Анастасія.

Під час служби отримував численні нагороди:

 

Грамота

За підтримання високого рівня боєздатності, наполегливість, рішучість і самовідданість при виконанні завдань з охорони державного кордону, зміцнення правопорядку та з нагоди святкування Дня створення управліня

5 травня 2006р.

 

Подяка

За сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків по охороні Державного кордону України, підтримання високої боєздатності підрозділів, зміцнення військової дисципліни та з нагоди святкування 90-ї річниці прикордонної охорони.

 

Грамота

За внесок  у справу охорони державного кордону України, сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків та з нагоди 18-ої річниці створення регіонального управління.

7 травня 2010року

 

Грамота

За вагомий внесок у забезпечення надійної охорони державного кордону України, старанність та ініціативу, самовідданість і високу особисту дисципліну та з нагоди Дня прикордонника.

28 травня 2011 року

 

 Грамота

За вагомий внесок у забезпечення надійної охорони державного кордону України, сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, ініціативу, високий професіоналізм та з нагоди  святкування Дня прикордонника.

25 травня 2012 року.

 

Грамота

За вагомий внесок у забезпечення надійної охорони державного кордону України, сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків, високий професіоналізм та з нагоди  святкування Дня Конституції України.

26 червня 2013 року

 

Грамота

За особистий  вагомий внесок в розбудову державного кордону,  забезпечення надійного функціонування і розвитку телекомунікаційної мережі та інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи Південного регіонального управління Державної прикордонної служби та з нагоди професійного свята.

13 листопада 2013 року

 

Коли довелося захищати континентальну Україну після анексії Криму, Віктор не вагаючись виявив бажання увійти до складу підрозділу, що перекривав Чонгар.


Згодом так само, не вагаючись, вирішив не залишати мотоманеврену групу, у складі якої відправився на Схід боронити українсько російський кордон. Він беріг не тільки свою країну, він беріг і свою сім`ю. Відправиввся з Чонгару в саме "пекло" - пропускний пункт Довжанський.


Коли стан справ сепаратистів погіршився, вони спробували влаштувати українським військовим блокаду. І в них це вийшло, бо допомогу їм надала російська сторона. Були дні, коли з-за кордону, із сусідньої держави, обстріл з «градів» по українських захисниках тривав 4 години... Росія не тільки обстрілювала позиції наших бійців, а й застосовувала психологічні методи тиску. Наприклад, після чергового чотиригодинного обстрілу на російському пункті пропуску раптом відчинилися ворота. Але жоден з українських солдатів у них не зайшов. 7 серпня стало відомо, що в результаті 3-денних   жорстких боїв  оточенне  в районі  Краснопартизанська, Должанського, Дьякова групування українських військ в більш тисячу бійців виконали успішний прорив з "котла" та вийшли на з’єднання  з головними силами українських військ. Військові були в оточенні під «Градами» 22 дні.
Але не без врат. Уже при виході з оточення, Віктора догнали декілька осколків. Допомогу лікар та колеги надали, проте рани були несумісними з життям… Віктор помер буквально на руках у бойових товаришів 06 серпня 2014 року. Місце смерті: Донецька область антрацитівський район поблизу смт. Нижній Нагольчик.
Причина смерті: Гостра крововтрата. Проникаючі осколкові поранення. Ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків.

 

6-го серпня обірвалося життя чудового батька,брата, гарного друга та відданого своїй справі військового – Віктора Діхтієвського. У цей день йому виповнилося лише 48 років. «Виктор был настоящим пограничником, еще советской закалки, — розповідає бойовий товариш Леонід, — И на Чонгаре мы с ним были, и из-под Должанського выходили… Но увы. Его раны, полученные при выходе, были несовместимы с жизнью. Нельзя сказать, что кто-то кого-то бросил или не оказал необходимую помощь. Просто война. Он умер как настоящий воин. И как настоящий воин служил – всегда был примером для молодых, ведь основная часть личного состава нам в сыновья годится. На таких, как он, – все и держится…»
Діхтієвського любили. Від рядового до генерала. Насамперед – за надійність. Усе що належить по службі робив так, що на нього рівнялися не лише молодші, а й його ровесники. Міг серед ночі піднятися і стрімголов помчатися на допомогу другові.

 

У героя-прикордонника залишилася донька.
Похований в місті Одеса на Таїровському кладовищі.

Указом Президента України П.Порошенко від 14 серпня 2014 року  Діхтієвського Віктора Миколайовича (посмертно) нагороджено Орденом за мужність  3 ступеня.


 

Пошук

Абітурієнту

Пам'ятаємо загиблих в АТО

Методичні матеріали

Відео: історія коледжу

Викладачам

Календар: свята та події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Посилання

Яндекс.Метрика