Стенд, присвячений пам’яті загиблого у зоні АТО Романа Абрамова, відкрили у Бердичівському коледжі промисловості, економіки та права. Чимало випускників цього навчального закладу відстоюють нині мирне життя українців на війні, що точиться на сході: Роману з неї живим повернутися не судилося.

31-го липня солдат 30-ї Новоград-Волинської окремої механізованої бригади Роман Абрамов загинув неподалік Савур-Могили – під час масованого обстрілу російсько-терористичними угрупуваннями, не доживши двох тижнів до свого 28-річчя. Через кілька днів весь Бердичів прийшов на прощання з ним – одним із найкращих синів України.

 

Найкращий – то значить у часи, коли твоя країна у біді, промовити «Хто, як не я?» і піти на її захист. Саме так зробив Роман, розповідає сестра його дружини Надія, – люблячий чоловік та батько двох маленьких хлопчиків.

 

Надія Тітарчук, родичка загиблого героя: «Дивлюся на його усміхнене обличчя – дуже важко… Пройшло всього лише три місяці, і біль не вщухає. Я – сестра Романової дружини, але ми повсякчас були разом, раділи весіллю, народженню дітей. Сестра каже: «Наче нічого й не було»… Рома був доброю людиною, він пишався причетністю до «блакитних беретів» і захватом поставився до того, що його призвали. Ніхто тоді не думав, що розпочнеться війна… Рома поїхав на схід і залишив по собі добру пам’ять, бо був люблячим батьком, чоловіком. Його ласку та любов діти згадують по цей час.»

 

  

Те, що Роман був людиною з високими моральними чеснотами, підтверджують і викладачі коледжу, в якому молодий чоловік вчився на технолога. Таким, кажуть, і залишиться у серцях тих, хто його знав.

Іван Корж, викладач предмету «Захист Вітчизни» БКПЕП: «Я викладав у Романа допризовну підготовку: нині часто думаю над тим, що, можливо, я щось не додав йому… Свій бойовий досвід з Афганістану я намагаюся передати сьогодні кожному студенту. Я пройшов скрізь все це, тому не можу спокійно реагувати на подібне… Думаю, світла пам’ять про Романа Абрамова залишиться і у нашому закладі, і в його родині.»

Тим українським героям неоголошеної війни, котрі нині спочивають на небесах, буде спокійніше, якщо про них пам’ятатимуть, переконані у родині загиблого героя, вони заслужили на це своїми молодими життями, своєю щирою й непідробною любов’ю до рідної країни та мільйонів співвітчизників.

Надія Тітарчук, родичка загиблого героя: «Життя продовжується, і хочу вам сказати: робіть добро, поки його ще модна робити, любіть один одного, доки є ще кого любити, прощайте один одного, поки є кого прощати – по смерті нічого змінити вже буде не можна.»

 

 

За матеріалами ТРК ВіК