Війна – то завжди Голокост. І не лише для євреїв. Сторіччями люди різної віри мріяли про те, аби нарешті покінчити з війнами, адже Земля – спільний дім для всіх. Сторіччями мріяли, а все одно і понині гуляють цією землею дим, кров, смерть…

На оплаканому й святому місці, де, вступивши до Бердичева у 41-му, гітлерівці розташували єврейське гетто, і де нелюдською смертю закатували близько 30-ти тисяч місцевих євреїв, бердичівська громадськість згадувала жертв Голокосту. 22 червня 2-га Світова прийшла до України, 7-го липня – до Бердичева. Дні 15-16 вересня назавжди залишаться у пам’яті бердичівлян, як найжахливіші, мабуть, за всю історію міста.

 

Трагедія 41-го встромилася пекучим болем у серця кількох поколінь городян, і, можливо, саме для наших сучасників, котрим війна сьогоднішня не дає забути війну минулу, настав час не просто увіковічнити пам’ять про багату історію єврейської громади Бердичева та страшні страждання її представників щирим словом, а й реальними справами, говорить Бердичівський міський голова.

Фашисти щосили та будь-якими методами намагалися довести, що єврейського Бога не існує, згадує свідок розстрілів у Бердичеві Михайло Вальшенбойм, та Бог є, переконаний, адже хто, як не він допоміг вижити маленькому хлопчикові у смертельній м’ясорубці?

4 брати, батько та вагітна мати… Ісаак Бакмаєв згадує, як нацистські нелюди наказали бердичівським євреям збиратися і з документами вирушати до району Яток.

Вона не стояла біля ями в очікуванні вистрілу, але дуже добре знає, що таке війна. У Галини Шулятицької вона забрала батька, сестру та брата. Дивлячись сьогодні новини зі сходу України, жінка приходить у розпач: невже світові було замало одного маніяка?

Далі була молитва і покладання квітів до пам’ятних знаків закатованих людей та Праведників світу. А перед цим – виступ рабина єврейської громади Бердичева Аківи Нємого. Сторіччями у єврейських дітей, зауважив він, була одна незвичайна особливість: вони вміли плакати так, аби їх зовсім не було чути – кожен звук бо міг стати останнім в їхньому житті. Повелося так від Пророка Мойсея.

Але, слава Богу, не одним плачом можуть утішити душі невинно загиблих єврейські діти сьогодні. Для цього у них тепер є голосний радісний сміх.