На свій 114-й день народження запросив численних друзів Бердичівський коледж промисловості, економіки та права – заклад, знаний та шанований у місті, в Україні та, без перебільшення, у різних куточках світу, адже де, питається, немає його випускників?..
Більшість присутніх у залі – ті, хто у різні роки творив історію коледжу. Їм не треба розповідати про тодішні традиції й здобутки, про відданих своїй справі викладачів, про міць та головні засади студентського товариства – все це пережито, все це живе у пам’яті й досі. А ось ким, чим і як живе заклад нині? Чи гідна молодь отримала естафету? Чи має вона тягу до знань, чи багатий її внутрішній світ, чи золотий у неї розум? Сьогоднішні юнаки та дівчата, здебільшого, розкуті, не затиснуті у жодні рамки, вони цінують креатив і воліють розповідати про себе самі. Що, власне, і зробили на урочистостях, презентувавши ролик про своє життя-буття, про те, як опановують різні спеціальності, про те, як вчаться, творять, відпочивають.


Хтось із них бачить себе кваліфікованим юристом, хтось – фінансистом чи економістом, є такі, котрі обрали шлях тренера, шлях програміста, а є ті, хто вирішив осягнути усе пов’язане з машинобудуванням. Вони мають мрії, мають плани й чітко та свідомо долають етап за етапом в освоєнні обраної професії.
Розповіли про себе так, зауважив Бердичівський міський голова, що дорослим багато говорити було й не потрібно. Ну хіба те, що коледж промисловості, економіки та права, як і раніш, залишається, однією з візитівок, родзинок та перспектив Бердичева й України. Іменинникам Василь Мазур разом зі своєю командою подарував Книгу Почесних гостей. Зі сподіваннями, що поряд зі славними іменами у ній з’явиться і перелік не менш славних справ, творених во славу закладу, а значить – і во славу міста та всієї української держави.
Завдяки сприянню та допомозі міста, відзначають винуватці свята, у коледжі відремонтували водогон, реконструювали спортивну залу, оновили побиті градом дахи корпусів. А завдяки ще одному доброму другові – Олександрові Ревезі – отримали можливість й далі працювати у статусі вищого державного навчального закладу.
Він із незмінним задоволенням приїжджає до стін, з яких починалися його кроки у кар’єрі ливарника, зізнається Степан Клименко. Про те, що закладена тут основа дала можливість крокувати життям успішно, свідчить посада почесного гостя – директор Департаменту ливарного виробництва Мінекономрозвитку України.
У БКПЕП люблять казати, що вміють берегти традиції. Здається, так і є насправді. Однією з таких традицій є віншування ветеранів закладу: немає такого заходу, на якому не згадали тих, хто віддав коледжу чимало років натхненної праці. Тут шанують Героїв, котрі б’ються нині з ворогом на сході Україні. Пам’ятають та схиляють голови перед постатями Романа Абрамова, Василя Законова та Вадима Наумова – своїх загиблих на війні випускників.
Вони по-різному називалися за ці 114 років, іноді перед ними, можливо, стояли інші, з урахуванням часу, завдання, але свою головну місію – випускати класних спеціалістів, у коледжі несли й несуть сьогодні однаково вміло, з гідністю та з повагою до Науки, з повагою до Особистості, підкреслив у своєму виступі директор БКПЕП Іван Демусь. Через те, припустив, і відзначають сміливо та по праву не одну червону дату у календарі.